Податок на тінь, горобців і вуха: кумедні збори до скарбниць у державах світу

Податок на ледарство, бороду і селфі – як наповнювали бюджет у різні часи.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко прагне повернути норму часів СРСР, яка дозволяє притягати до відповідальності громадян, які не працюють і ухиляються від працевлаштування.

Кожен білорус, який не працював півроку (а отже, не сплачує податки), офіційно визнається ледарем. Тому щорічно він повинен заплатити у казну держави податок у розмірі трохи більше 4 мільйонів білоруських рублів ($250). Мета введення податку на ледарство – вивести з тіні зарплати населення.

Таким чином, ті білоруси, які працюють без офіційного оформлення, стануть більш зацікавлені в його отриманні. Адже так вони перекладуть необхідність сплати податків на своїх роботодавців.

У контексті запровадження податку на ледарство в Білорусі Факти ICTV підготували список кумедних, на перший погляд, податків, за допомогою яких у різні часи намагалися поповнити державну скарбницю.

Податок на бороду, Російська імперія Петро I, який намагався прорубати вікно в Європу, у 1698 році запровадив податок на бороду. У такий спосіб прищеплювалась мода Заходу. Для кожної категорії громадян (чиновники, купці, слуги) існувала окрема ставка податку. Сплативши податок за “невідповідність моді”, можна було залишити дорогоцінну бороду. Тих, у кого грошей не було – відпрацьовували свій штраф.

Податок на колір очей, Башкирія (Росія) У 18 ст жителі Башкирії сплачували податок на колір очей. Його ставка визначалась так: чим світліші у людини очі, тим більший податок вона сплачувала у місцеву казну. За карий колір очей місцева скарбниця поповнювалась на 2 алтина, власник сірих очей сплачував 7 алтин, а ось гаманець блакитнооких худнув на 13 алтин. Оскільки у більшості башкирців очі темного кольору, податок вводився для того, щоб запобігти контактам із жителями інших провінцій. Проте після бунту, податок відмінили.

Податок на ледарство, СРСР Хто не працює – той не їсть! 4 травня 1961 року президія Верховної Ради СРСР видала указ “Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”. Цей указ діяв тридцять років. За ледарство в Радянському Союзі була передбачена кримінальна відповідальність, а дармоїдами автоматично ставали всі ті, хто не працював чотири місяці в році. Саме за статтею “ледарство” в СРСР часто судили діячів культури, в тому числі й відомого поета Йосипа Бродського, який згодом отримав Нобелівську премію з літератури. Бродський так і не зміг довести в радянському суді, що написання віршів — це теж праця.

Податок на вуха, Тибет (Китай) Фінансова скрута заставила правителів Тибету у 1920-х тимчасово ввести податок на вуха: люди платили за кожне своє вухо і за вухо домашньої тварини. Ну, а якщо ти не взмозі оплатити податок, тоді навіщо тобі вуха.

Податок на вікна, Англія 155 років (1696-1851) в Англії діяв податок на вікна як частина податку на майно. Кожен господар сплачував у державну казну фіксовану ставку (2 шилінга, приблизно £12,51 у 2017-му) за будинок і за кожне вікно у ньому. Якщо ж кількість вікон перевищувала цифру 10 – сплачувався додатковий податок на багатство. Тим не менш, цей податок викликав зворотну реакцію: люди почали масово замуровувати вікна. Англійський досвід згодом перейняли також у Шотландії та Франції.

Податок на китайців, Канада У 1885 році Канада запровадила податок на китайців. Його мета – стримати потік мігрантів з Піднебесної. Проте податок виявився не ефективним, і в 1923-му уряд Канади прийняв новий закон, заборонивши тимчасово взагалі в’їзд громадян Китаю, окрім деяких винятків, на територію країни.

Податок на холостяків, СРСР Для того, щоб подолати демографічну кризу після Другої світової, влада Радянського Союзу пішла на відчайдушний крок — запроваджувався податок на холостяків, одиноких і бездітних громадян. Усі чоловіки у віці від 20 до 50 років і жінки від 20 до 45, у яких не було дітей,  відраховували 6% від своєї зарплати, яка направлялась на допомогу багатодітним матерям.

Податок на тінь, Венеція (Італія) У Венеції з 1993 року діє податок на тінь. Власники магазинів, кафе, сувенірних крамниць та інших закладів, тінь від навісів яких падає на землю – комунальну власність, повинні поповнити місцеву казну на €8,4 за кв. м.

Податок на селфі, Мексика У мексиканському національному парку Тулум (збережено залишки древньої цивілізації майя) стягується податок за знімок самого себе. Окрім вартості квитка, відвідувачі сплачують трохи більше $2,5 за кожен знімок. Щорічно парк відвідують близько 2 млн туристів.

Податок на горобців, Німеччина У 18 ст. в німецькому місті Вюртемберг ввели податок на горобців. Місто страждало на низькі врожаї, а тому винними в цьому лихові зробили горобців, яким місцевий герцог оголосив війну. Від господаря кожного будинку вимагали знищити за рік дюжину горобців, за що він отримував 6 крейцерів. Якщо ж людина не могла надати необхідну кількість нещасних пташок, вона сплачувала державі суму у розмірі 12 крейцерів. Податок призвів до появи цілого тіньового ринку торгівлі мертвими горобцями.