Ірина Лендел: «Ми просто порахували ризики та переваги і вирішили, що добувати варто»

news-image: Ірина Лендел: «Ми просто порахували ризики та переваги і вирішили, що добувати варто»
Цього понеділка представники місцевих рад Івано-Франківщини, підприємці й громадські активісти спілкувалися про перспективи й ризики видобутку в області сланцевого газу з американськими економістами.

Про вплив «сланцевої» індустрії на регіональну економіку розповідала економіст, заступник директора Центру економічного розвитку Клівлендського державного університету Ірина Лендел.

Пані Ірина народилася на Прикарпатті, закінчила з відзнакою університет нафти і газу, продовжила навчання у Московській академії нафти і газу, захистила кандидатську дисертацію в Інституті регіональної економіки Академії наук України у Львові, викладала в університеті нафти і газу, а з 2009 року працює в університеті Клівленда в штаті Огайо (США). 

З 2010 року в штаті Огайо почали видобувати сланцевий газ. Цьому передувала тривала суспільна дискусія про вигоди й ризики видобутку. Як приймалося рішення, що отримали місцеві громади, як враховано екологічні ризики, Ірина Лендел розповіла в інтерв’ю для «Галицького кореспондента».

- Коли в штаті Огайо обговорювали можливість видобутку сланцевого газу, як реагували громади, що передовсім хвилювало людей?

Це було ще зовсім недавно. І коли я приїхали сюди, то відчула щось схоже на дежавю. Я бачу ті самі побоювання, чую ті самі питання. Людей хвилюють однакові проблеми. Передусім – екологія. Чи буде скидатися відпрацьована вода у водойми, як захищатимуть довкілля, як і хто буде контролювати дотримання законодавства? Чи будуть робочі місця для місцевих працівників? Усі ці питання цікавили американців і тепер цікавлять українців.

- І як в Огайо переконали опонентів і критиків?

Я помітила, що тут, в Україні, чомусь люблять шукати ворогів. А там просто йшли на відкритий діалог, без конфронтації. Люди казали: ми боїмося такого й такого. Компанії відповідали: а ми зробимо це й оце.

Питання зовсім не політизувалося, як в Україні. У нас не було поділу по лінії влада-опозиція, коли приймалося рішення, дозволяти видобуток чи ні. Були прихильники і серед демократів, і серед республіканців, як і противники в обох партіях. Вважається, що нафтогазовій промисловості традиційно сприяють республіканці, але Огайо – це штат, в якому владу тримають демократи. Клівленд взагалі має репутацію форпосту демократичної партії в Штатах.

Словом, все вирішувалося через дискусію, а страхи були ті самі. Коли рішення нарешті прийняли, громадяни дуже швидко почали створювати організації й винаймати фірми, які забезпечували аудит діяльності видобувних компаній і правовий захист власників земельних ділянок. Так з’явилася асоціація власників землі, в яку об’єдналися люди, що здають свою землю в оренду видобувним компаніям. Кожен самотужки не міг проконтролювати, чи правильно компанія їм показує калькуляцію витрат і доходів. Тому згуртувалися, зібрали потрібні кошти і винайняли аудиторські і юридичні фірми, які захищають інтереси приватних осіб перед крупними газовими компаніями. Все залежить від ініціативності самих громадян. Є також організації, які борються проти видобутку сланцевого газу. І їм ніхто не заважає.

У нас все відбувається в режимі діалогу, і це значно конструктивніше. А тут я бачила якусь незрозумілу ворожість, протистояння двох таборів. Причому якраз думки самої громади особливо й не питають.

- Коли наша обласна рада розглядала питання погодження «сланцевої» угоди, то одним із головних аргументів влади, яка її й лобіювала, стала енергетична незалежність від Росії. Це добре враховує патріотичність галичан, але як цю незалежність конвертувати в конкретні вигоди для місцевих громад? Чим тут може бути корисним американський досвід?

Україна –  це країна, де нафтогазові ресурси й надра взагалі належать не приватним особам, а державі. І таких країн більшість. Власне, понад 80% світових запасів нафти і газу зосереджені саме в таких країнах. Тому конкретні особи і громади не отримують прямої вигоди від видобутку. Але вони отримують ту саму вигоду, що й уся країна – дешевший газ, дешевшу електроенергію, якщо газ використовується для її виробництва, дешевшу сировину для хімічної промисловості. Тобто це енергетична і політична незалежність і зростання добробуту. Темпи зростання енергетики на 85% корелюють з темпами зростання валового національного продукту. Тобто зростає енергетика – зростає добробут.

- Як у США видобуток сланцевого газу позначається на місцевих бюджетах громад, на території яких ведеться буріння?

Якщо громади мають право встановлювати податки, які надходять до місцевого бюджету, то що встановлять – те й отримають. У США це залежить від місцевого законодавства, яке в різних штатах різне.

- Чи поширена у США практика, коли інвестора зобов’язують фінансувати соціальні потреби громад? Ремонтувати садки, дороги, школи?

В Америці такої практики немає, але вона поширена в країнах, де надра не належать приватним особам, як це є у США. В США власники землі, на якій ведеться видобуток, отримують гроші за оренду ділянки і частку видобутої продукції в грошовому еквіваленті. Тому компанії не зобов’язані фінансувати потреби громад. Але навіть у США компанії охоче йдуть на діалог із громадами, бо усвідомлюють, що їхня діяльність - це збільшення навантаження на інфраструктуру населених пунктів, на дороги, наприклад, що в громаді не всі люди отримують плату за оренду. Тому підприємства часто беруть на себе соціальні витрати на підтримку інфраструктури тощо. Але це також залежить від законодавства конкретного штату, від перерозподілу бюджету, бо основні вигоди від «сланцю» отримує бюджет штату. А вже як кошти доходять вниз до адміністративних одиниць, на території яких відбувається видобуток, це питання кожного штату.

- Згідно з угодою між Україною і «Шеврон», частка держави у видобутій продукції складе від 17% до 40%. А як в Америці ділять газ?

Держава там не отримує нічого, якщо ділянка не є державною. Частку від видобутої продукції отримує власник ділянки. В Огайо, у тих регіонах, де орендується земля на сланцях Ютіки (газоносна площа - "ГК"), власники землі отримують від 16-18% видобутої продукції після того, як компенсовані витрати на видобуток. Решта належить компанії. 

- Інвестору часто пропонують сприятливий режим? Скажімо, звільняють від місцевих податків і платежів?

Я такої практики не знаю. У нас є певні місцеві платежі, скажімо, за користування дорогою. Але все це питання переговорів компанії з конкретною громадою.

- У нас, за угодою з «Шеврон», інвестора звільнено від платежів за водокористування, за користування корисними копалинами місцевого значення, від податку на землю… Це якраз ті платежі, які залишаються в місцевих бюджетах.

Це питання до влади. Інвестор, звісно, прагне мінімізувати витрати. Але такі речі, я вважаю, - це не економічне, а швидше політичне питання. Варто спитати в уряду, які у нього були мотиви.

- Як прихід сланцевої індустрії змінює ситуацію на ринку праці в регіоні? В тому ж Огайо громадські організації нарікають, що компанії привозять з собою власних працівників, а не наймають місцевих. Нас чекає подібне? Бо влада якраз обіцяє створення робочих місць.

Це навіть не загроза, це реальність. Думаю, що так буде, особливо спочатку. Ми зараз вивчаємо цю ситуацію в Пенсильванії, яка випередила нас у видобутку сланцевого газу на 5-6 років. У них так само на початку була низька зайнятість місцевого населення в цій індустрії, але зараз вони її довели до майже 90%, тільки найвищі управлінські й інженерні кадри приїжджають з центральних офісів компаній. Але вони свою площу розбурюють вже 6 років, а Огайо лише на початку цього шляху. Ми сподіваємося - і наш уряд, і бізнес, і організації з місцевого розвитку – змінити ситуацію. І ведеться серйозна робота, аби заохотити компанії брати на роботу місцеве населення. Втім, це не питання лише бажання компаній: їм потрібні працівники з певною кваліфікацією і досвідом.

- Деякі наші депутати пропонували одразу передбачити в угоді чітку квоту на працевлаштування місцевого населення. В цьому є сенс?

Я бачила цю пропозицію, але вона не виправдана з погляду оптимізації менеджерських систем. Має бути одна ціль проекту: якщо ви хочете найвищу якість, безпеку, екологічні стандарти, треба дати компаніям можливість вибирати робочу силу, в якій вони впевнені.

Але можна ставити питання перед «Шелл» і «Шеврон», щоб вони передавали досвід, навчали наших студентів, брали на практику, а тоді вже й на роботу. І така домовленість, наскільки мені відомо, є з університетом нафти і газу.

Зрозумійте, з суто бізнесового погляду і «Шелл», і «Шеврон» зацікавлені в місцевих працівниках. Це просто набагато дешевше, ніж везти сюди своїх спеціалістів, оплачувати проживання тощо. Але доводиться вибирати між вартістю і надійністю працівників.

Крім того, практика показує, що не завжди потрібні фахівці є в достатній кількості. Коли в Огайо все почалося, виявилося, що в нас величезний брак зварювальників і водіїв великогабаритних вантажівок. І їх почали переманювати з інших штатів.

- Економіка Огайо відчула, що з’явилися нові робочі місця?

Ми маємо два джерела статистичної звітності. Одне – це фактичні дані про надходження від податку на продаж. Кожне продане горнятко чаю - та будь-який товар, проданий через роздрібну торгівлю, – це податки. І їх можна облікувати. Так-от, ці надходження вже зросли і ростуть щокварталу на 4-6%. Отже, зростає кількість покупців у роздрібній торгівлі (бізнес у роздріб не купує). Це непрямий показник, але дуже важливий, бо кращої і точнішої звітності, ніж податкова, в Америці просто немає. Друге джерело – галузева звітність. Вона не прив’язана, на жаль, до конкретних територій, лише до галузей, яких виокремлено для звітності майже чотири десятки. З них 15 – нафтогазові галузі, а решта – їхні постачальники. І от встановлено: на рівні штату по основних галузях є збільшення зайнятості на 12-15%, а в допоміжних – на 3-5%. Тобто збільшення зайнятості відбувається не тільки за рахунок самих нафтогазових підприємств, а й за рахунок зростання бізнесу в постачальників. Сланцева індустрія тягне вгору економіку загалом.

- У нас були пропозиції не поспішати з погодженням угоди, а спершу створити спеціальне законодавство для регулювання діяльності з видобутку сланцевого газу. Чи є таке законодавство у США?

Ні, спеціального немає. Законодавство однакове для всіх.

- Хто «прибирає» за сланцевими компаніями? На кого лягають природоохоронні витрати?

Звісно, самі компанії за собою і прибирають. Вони не мають права після себе залишати якісь негативні екологічні наслідки. Є вимоги до кінцевого результату: якщо передбачена рекультивація ділянки, то приїздить інженер з екологічної служби й перевіряє, як вона проведена. У разі порушення природоохоронних норм передбачені штрафи і навіть ув’язнення.

- Втім, у Клівленді діють громадські організації, які вважають контроль за сланцевою індустрією недостатнім. Вони прямо кажуть, що американські компанії навіть в США поводяться, як ковбої, уникають відповідальності за забруднення води, домагаються через лобістів винятків у законодавстві... От у штаті Нью-Йорк видобуток так і не дозволили. Чому?

Знаєте, якби в нас була Вол-Стріт, ми б, напевно, також не дозволили видобуток на своїх землях. Ми просто зважили ризики і переваги, порахували мінуси і плюси і вирішили, що добувати варто.

Штат Нью-Йорк не хоче добувати, там свої причини. Але ніхто у штаті Нью-Йорк не хоче відмовлятися від газу й електрики… Кожен штат дивиться, з чого може мати прибуток, яка структура їхніх галузей. Якщо у когось фінансова галузь дає прибуток, то вони можуть собі дозволити відмовитися від сланцевого газу.

- Ви самі бували на свердловинах? Як оцінюєте екологічну безпеку?

Так, багато разів, і на газопереробних заводах, і на свердловинах. Я ніколи не бачила жодного аварійного випадку і навіть не чула про такі в Огайо. Хоч пильно за цим стежу як науковець.

- У нас угода з «Шеврон» укладена на 50 років. На які терміни укладаються такі угоди в США з власниками ділянок?

Мінімум на 5 років, і компанії мають право продовжувати оренду безстроково.

- Вже без згоди власника ділянки?

Так, це передбачено типовим договором.

- Часто доводиться чути, що в США сланцевий газ добувають в основному десь у пустельних малонаселених районах і ніхто не ризикує родючими землями. Але Огайо вважається сільськогосподарським штатом…

Ні, не тільки в пустелях. Огайо - досить густонаселена частина США. У нас є сільське господарство і машинобудування. Звісно, свердловини не бурять у населених пунктах. Та й в Україні не буритимуть у селах.

- У нас було багато суперечок стосовно вартості сланцевого газу, який добуватимуть на Олеській площі. Критики вважають, що він буде настільки дорогим, що ніякої енергонезалежності сподіватися не доводиться. А який Ваш прогноз?

Гадати я не можу. Як вчений, я не можу рахувати на пальцях. Потрібні фактичні дані, а не гіпотетичні.

- А яка вартість газу зараз у США?

У нас трохи інакше рахують – на кубічні фути, а не метри. На піку ціни в 2011 році газ коштував 12 дол. за 1 тис. кубічних футів. Зараз ціна впала до 3,5 дол., тобто майже до собівартості (в перерахунку на кубічні метри – 123,6 дол. за 1 тис. куб. м - "ГК"). І чимало свердловин, які дають сухий газ, стали практично нерентабельними через дешевизну газу на ринку. В Огайо фактично добувають газовий конденсат, який дорожчий і цінніший як сировина для хімічної промисловості. Тому зараз бум саме в Огайо, а в Пенсильванії ріст призупинився.

Розмовляв Сергій БОРИС


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 04.10.2013 09:12