Без конфронтації

Українсько-польські взаємини сьогодні мусять наповнитися іншим змістом-змістом поваги, взаємопошанування, та взаємопорозуміння у складних і трагічних сторінках минулого.

Нами написано десятки статтей, які мали б розвінчати фальсифікацію нашої спільної історії, вимоги польських шовіністів, пише на Вголос  заслужений вчитель України, засновник групи аналітиків "Галицький аналітичний центр" Ігор Федик.

Щодо українських територій і перекрученого, спотвореного висвітлення волинських подій та повного замовчування трагедії українців Закерзоння, що мали місце у попередніх століттях, і особливо у ХХ столітті. Працюючи над доступними мені матеріалами, я хотів якнайбільш обєктивного висвітлення білих, а в багатьох випадках, чорних плям у нашій спільній історії. Це сьогодні мали б зрозуміти всі польські історики і припинити магнатсько-шляхетський підхід до наших спільних проблем, особливо нашого спільного минулого, бо як тільки п. Качинський зробив випад на ім”я С. Бандери- відразу ж активізувалися наші спільні недруги. І почалися провокації в Польщі та в Україні.

Я ніколи не буду цінувати, навіть найвідоміших українських істориків чи журналістів, що роблять з себе так званих “ обєктивістів”, а насправді, щиро відробляють замовний гріш чи запропоновані гранти. Завтра вони будуть служити , як пахолки, іншому господареві від науки та політики. Кожний вчений історик має дотримуватися історичних фактів, а не паплюжити власну історію та дрібненько посміхатися на спільних науково-практичних конференціях перед хлібодавцями. Щось аналогічне має статися і в сусідній Польщі. Заяви п. Качинського, різних ісаковичів -залєських та їх прихильників- нині погоди в історії польсько-українських взаємин — не роблять. Своїми діями вони опосередковано допомагають підривати чи спаплюжувати пам”ятники на території Польщі та України і, одночасно, ллють воду на кремлівський млин, що набирає обертів. Період від ХІІІ і по ХХст. має залишитися в історії. Поляки та українці мусять пам”ятати свою історію і нині старатися робити все, щоб вона не повторилася у тих трагічних сторінках, які ми спільно пройшли. Їх активне продовження -веде у безвихідь.

Нині на світовій і європейській аренах появився агресивний , поки що ніким не загнузданий, гравець, який знову став на шлях перегляду історичних кордонів і “собирания русских земель”. Ним є В. Путін і його чекістська кліка, які несуть загрозу цілому світові, а Україні та Польщі, зокрема. Україна вже відчула московський оскал, а щодо Польщі , вона постійно чинить провокації на її сухопутниї та морських кордонах. Катинська трагедія з урядовим польським літаком- тому яскравий приклад.

Кремль та його куплені пахолки в Україні та Польщі, на дрібних провокаціях, стараються знову посварити обидва сусідні народи. Прикладів в історії-предостатньо. В 1768р. російські війська, за вказівкою цариці Катерини ІІ, допомогли полякам найпідлішим чином придушити повстання Коліївщину. Здавалося б, що російсько-польській “дружбі” не буде кінця. Та не з Росією. В 1772р. вона разом з Прусією та Австрією здійснила перший поділ Речі Посполитої, а за другим і третім поділом, де Росія відіграла активну роль,

Польща перестала існувати як держава. Але для російського “друга” і цього було мало і сумнозвісний Суворов знищив тисячі поляків в часі придушення повстання під проводом ген. Т. Костюшка. В 1918-1919рр. Польща знищила молоду українську державу -ЗУНР, і підписала “надійний” з російськими більшовиками Ризький мирний договір, поділивши при тому Україну. Та чи надовго?!

Львівський та Волинський державні архіви заповнені документами про судові процеси над комуністами та шпигунами, які чинили провокації, підривали мости та залізниці, влаштовували збройні напади за участю радянських військовиків на територіях Волині, Білорусі та Литви. А в 1939р., вкупі з фюрером “Великої Німеччини,”Сталін нахабно здійснив четвертий поділ Польщі і у сумнозвісному ХХст. загинуло понад один мільйон поляків.

Настав час збирати каміння. Настав час розуміти всім: і полякам, і українцям, розуміти те, що московський дракон знову пашить вогнем, а на ділі- маємо провокації в Гуті Пєняцькій, що на Брідщині, на Вулецьких горах у Львові, де стоять пам”ятники загиблим полякам, а заодно, маємо провокації на горі Хрещатій та інших місцях, де стоять пам”ятники та пропам”ятні хрести українцям, маємо провокації в Перемишлі , як і в Києві. Цікавий хід подій! Мислячий поляк чи українець не буде нищити, на тлі московської загрози, пам”ятники і усвідомлює, що це типові провокації московських агентів з відомства Путіна. Провокації різного характеру будуть чинитися до цього часу, допоки українці і поляки спільно і рішуче покажуть Путіну і його кагебістській раті на їх місце на маргінесах історії. А політики,типу Качинського , мають рішуче встати на захист своєї держави, а не проводити здрібнілу роль за кілька голосів кресов”яків.

Одночасно українська влада мала б встати рішучим заборолом на шляху московських провокаторів, а не бути зачудованою на кремлівські зорі. Не ті часи і не та епоха. Це мають розуміти всі- від обох Президентів і до польських та українських громадян, бо інакше новітні суворови і кречетнікови знову будуть переписувати нашу спільну історію. І знову на московський лад.