Міграційні настрої поширюються серед прикарпатської молоді
Кількість бажаючих покинути рідні пенати прикарпатців зростає. За інформацією обласного управління Державної міграційної служби, лише у січні-лютому цього року на руки громадянам було видано близько 18 тисяч закордонних паспортів. Торік за аналогічний період цей показник становив лише 2 700 таких посвідчень особи. Тобто тенденція більш ніж промовиста – цифри підскочили у шість разів.
Найчисленнішою групою мігрантів вважаються ті, хто виїжджає з України у пошуках тимчасової роботи. Однак, як стверджують соціологи, у недалекому майбутньому до них може доєднатися нова, не менш численна категорія бажаючих перетнути кордон – молодь, яка на противагу «сезонникам» твердо налаштована назавжди залишитись у кінцевій точці свого вояжу. Яку частку станом на сьогодні вони займають у загальному потоці мігрантів, поки не в змозі сказати жодна держустанова. Однак те, що проблема таки існує і загрожує загостренням, свідчать дані соціологічних опитувань.
Ще у 2012 році, за даними опитування, проведеного міжнародним кадровим порталом hh.ua, працювати і жити за кордоном прагнула майже половина української молоді, яка має вищу освіти. Так, 48% респондентів тоді відповіли, що мають серйозні наміри виїхати з України. 43% опитаних зізналися, що іноді розглядають можливість пошуку роботи за кордоном, і лише 4% зовсім не планують виїжджати з України. Станом на сьогодні наведені цифри, під дією «факторів виштовхування» – погіршення політичної, економічної ситуації, відсутність перспектив, безпеки перебування в самій Україні, зросли. За найсвіжішими даними, на ПМП за кордон готові переїхати 81% українців віком від 18 до 28 років.
Відтік мізків
Проблема відтоку мізків та рук за останні три-чотири роки постала в Україні так гостро, що окремі фахівці-соціологи стали напряму пов’язувати її чинник із загрозою національній безпеці. І справа тут навіть не у кількості (хоча, між іншим, статистики щодо чисельності українців, які здобувають освіту за кордоном, уряд не веде). Одного втраченого Енштейна для держави не замінить навіть тисяча підготовлених фізиків. А втримати головастого спудея Батьківщина не має чим.
Відсутність перспективи – саме так найчастіше молоді українці мотивують своє рішення виїхати за кордон. Виходячи зі стін альма-матер, більшість з них розуміє, що добра освіта, знання кількох іноземних мов не дають гарантії отримати нормальну роботу і гідну зарплату. Вакансій, які пропонують гідну оплату праці, набагато менше, ніж охочих їх отримати. Тому вчорашні студенти беруть квиток в один кінець в одну з країн Євросоюзу, США або Канаду. Найрозумніших українців туди заманюють стипендіями провідні вузи світу – Оксфорд, Кембридж, Гарвард.
У фаворі пересічного абітурієнта, що націлився за кордон, польські та канадські університети. Українці починають відмовлятися від російської та американської освіти. Протягом останніх п'яти років кількість громадян України у вишах Польщі потроїлась, в Іспанії, Італії та Канаді подвоїлась, а в університетах Чехії, Австрії та Великої Британії збільшилась на 41%.
«Те, що нормального майбутнього вдома у мене немає, я зрозумів ще до того, як почалася війна, – розповідає 22-річний Володимир В, що народився в Івано-Франківську та минулого року переїхав до Польщі на навчання. Освіту здобуває у Краківському економічному університеті. – Я бачив, як щодня рідні і близькі працюють за копійки, щоб звести кінці з кінцями, в той час, як тут, в Європі, пересічні люди мають можливість подорожувати і дозволяють собі набагато більше, ніж люди в Україні».
Польщу хлопець обрав тому, що це найближче до України, до родичів. «А загалом, звичайно, хотілося б поїхати далі», – констатує Володимир.
«Живу я непогано, не шикую, але в Україні студент ніколи не міг би самостійно забезпечити собі навіть приблизного рівня життя. Я навчаюся на платному, в рік виходить 2 тис. євро, плюс винаймаю гуртожиток за 400 злотих на місяць. Все оплачую сам, у вільний від навчання час, по вихідних, працюю у ресторані. За місяць отримую в рази більше, ніж мої родичі в Україні, які ходять на роботу з понеділка по п’ятницю».
«Навчання мені подобається, звичайно, нюанси є, але загалом імпонує відсутність імперативу: ти сам обираєш, що вивчати, чи відвідувати лекції. Але знаєш, що на іспиті з тебе спитають по повній. Про списування навіть думки не допускається!», – описує порядки в тамтешній освіті Володимир.
Втім, на думку хлопця, Польща – це ще не зовсім Європа. «Тут боїшся перейти дорогу на червоне світло або в неправильному місці. Штрафують часто і в трамваях також. Тут порядок, я б сказав, але до Європи далеко ще. Польща – це ніби двері в Європу», – каже Володимир.
За Україною франківець сумує, але повертатися наразі не збирається: «Я сумую за Батьківщиною. Моя любов до неї – це вірші Шевченка, поїзди у Карпати, і улюблений червоний борщ. Але повертатися не хочу. Краще приїжджатиму в гості до родичів на свята».
Повертатися на рідне обійстя не планує також 24-річний франківець Ігор Дунець, що минулого року виїхав на навчання до Канади:
«Облаштовуватися мені особливо не довелося, все було досить звично, та як раніше я бував у США. Зараз живу у зйомному будинку з сусідами. Більшу частину часу займає навчання, але паралельно підробляю в піцерії по 18 годин в тиждень. Та цього вистачає, щоб оплатити житло і кишенькові витрати. Можливо, згодом я переїду в іншу країну, але додому точно не повернусь. Я розумію, що там нічого не зміниться в найближчі принаймні років 10. Забезпечити собі достойний рівень життя зі звичайною зарплатнею практично не можливо. А тут навіть з мінімальним заробітком можна спокійно купити та утримувати машину і дім. Менталітет інший, в двох словах це не поясниш. В цілому люди привітніші, ні разу не зіштовхувався із хамством».
Відтік рук
4/5 від загальної кількості молодих українських мігрантів за кордон штовхає низька заробітна плата в нашій країні. Кількість бажаючих виїхати на ПМП найдинамічніше зростає в напрямку Європи, зокрема Польщі. Багато хто, отримавши робочу візу у Польщу, всеможливими шляхами, в тому числі й нелегальними, просочується вглиб ЄС.
«У 2013 році Генеральним Консульством РП у Львові було видано 329 686 віз, а в 2014 – 345 819. Враховуючи той факт, що в серпні 2013 р. Львівський Консульський Округ зменшився з п’яти областей, які обслуговуються консульством, до трьох, кількість виданих у 2014 р. віз суттєво збільшилася, – запевнила «ЗК» заступник Генерального консула РП Лонгіна Путка. – Кількість осіб, котрі бажають отримати Карту Поляка, постійно знаходиться на високому рівні».
За словами Лонгіни Путки, ситуація в Україні не впливає на вимоги та правила видачі віз заявникам, в тому числі й чоловікам. Стать заявників не впливає на позитивне чи негативне рішення консула щодо видачі візи.
«Ми з чоловіком планували виїхати до родичів у Англію цього літа, але чутки про закриття кордонів змусили нас поспішити, – розповідає франківчанка Марія Д., яка три місяці тому, щойно зігравши весілля, виїхала до столиці Туманного Альбіону. – Як і більшість, ми виїхали нелегально, тобто не на своїх документах, і якщо б у Лондоні у нас не було рідні, то ніколи б не подалися сюди».
«Як тільки приїхали, спочатку жили у родичів, житло тут дуже важко знайти. Чоловікові відразу допомогли з роботою. Він працює лейбором, тобто іншими словами помічником прораба. Жінкам тут з роботою важче. Я місяць не могла знайти нічого, всюди потрібні були документи. Якби не родичі і знайомі, то, мабуть, так і не знайшла б. Зараз уже працюю, допомагаю жінці доглядати за домом і дітьми», – каже Марія.
«Життя тут зовсім інше. Спочатку всім важко, але коли потроху стаєш на ноги, то відчуваєш, що жити тут набагато легше і доступніше, ніж в Україні. Я майже кожного дня їм продукти, які вдома собі не дозволяла – червону рибу, тверді сири та інші делікатеси. Але сказати, що тут я почуваюсь краще, ніж вдома, не можу. Хоч і чужинцями себе тут не почуваємо».
Соціологи прогнозують зростання міграційних настроїв серед української молоді. Головним фактором, що наразі грає на їх стримання, є зубожіння населення. Зважаючи на значну девальвацію гривні, вартість переїзду зросла у рази. Оплатити вартість віз, квитків, підйомних коштів на певний період не по кишені пересічній молодій людині. Для далекого зарубіжжя ця сума складе не одну тисячу доларів.
Якщо у найближчі роки таки запровадять безвізовий режим із ЄС, можна очікувати міграційного сплеску. За прогнозами, покинути Україну можуть до 3 мільйонів людей.
