У Косові молодий підприємець налагодив збір вторинної сировини.
Про це в мережі Фейсбук написала місцева журналістка Аліса Мудрицька.
За її словами проблемою утилізації сміття молодий підприємець цікавиться давно, майже з дитинства. Адже у його рідному селі Вербовці тривалий час було сміттєзвалище, яке околиці не прикрашало і «не озонувало». Бруд і сморід запам’яталися на все життя. Врешті смітник закрили, але відходи нікуди не поділися. Вони лежатимуть у землі, забруднюватимуть підземні води ще не один десяток років. Тарас Мельничук на власні очі бачив джерело на межі сіл Вербовця і Хімчина, з якого витікає вода фіолетового кольору. От і вирішив – не бідкатися і нарікати, а взятися за вирішення цієї проблеми у місцевому масштабі.
Активно збирати вторинну сировину підприємство почало торік. Посприяла цьому Косівська міська рада, яка взялася налагоджувати сортування сміття. Почали з пет-пляшки, бо вона не утилізується природним шляхом. Пластикові пляшки створюють додатковий об’єм і міській владі доводиться платити за перевезення повітря. Тепер у Косові починають встановлювати менші за розмірами ящики з металевої сітки – для збору скляних пляшок. Щоправда, деякі жителі кидають у них пакети з побутовим сміттям, памперси тощо. Міська рада розробляє заходи боротьби з цим явищем – капарників планують виявляти і штрафувати.
Отже, сортування сміття у Косові стимулювало до роботи ПП «Мотря-екодовкілля». Тепер не треба чекати, поки хтось привезе сировину. Підприємство самостійно забирає пляшки зі спеціальних ящиків і має з чим працювати.
Воно приймає у населення такі види вторинної сировини: пластик і пет-пляшки, в тому числі від олії, миючих і чистячих засобів, шампуню – 2 гривні за кілограм; скляні пляшки від горілки, вина, шампанського і пива (40 видів) – 20 копійок за штуку; бляшанки від пива та інших напоїв, в тому числі деформовані, – 15 грнивень за кілограм; макулатуру – 2 гривні за кілограм; картон – 2,20-2,30 гривень за кілограм; целофан, поліпропілен, харчову плівку – 2 гривні за кілограм. Сюди можна сміло везти тріснуті, надщерблені, а то й розбиті пляшки і банки – склобій приймають по 55 копійок за кілограм.
"Пластикову плівку ми утилізуємо, з неї виготовляють каналізаційні люки, – розповів Ярослав Мельничук, батько Тараса (вони працюють разом). – Пет-пляшки сортуємо по кольорах, від олії – окремо. Потім стискаємо їх (маємо для цього прес), щоб максимально зменшити габарити. Тоді відправляємо на переробку".
Багато жителів міста і району вже здавали вторинну сировину цьому підприємству. Були такі, хто привозив скляні і пластикові пляшки, відмовлявся брати за це гроші, довго тиснув підприємцям руки і казав: «Ви молодці. Робите дуже потрібну і корисну справу. Тепер це не валятиметься у лісах і не плаватиме у водоймах».
Одна жінка привезла чотири мішки різних пляшок. Отримала за них 48 гривень, зраділа. Розповіла, що на її вулиці забирають сміття. За вивезення кожного мішка вона платить 15 гривень. Отже, довелося би витратити 60 власних гривень, а тут їй, навпаки, дали гроші.
Бувають і неприємні випадки. Дехто привозить вторинну сировину з таким настроєм, ніби везе яйця Фаберже на аукціон Сотбіс. Коли отримує невелику суму, починає скандалити, мовляв, розраховував на більше, даремно гнав машину і палив бензин. Підприємці його заспокоюють, кажуть, що не треба їхати спеціально, можна дочекатися попутної поїздки у цьому напрямку. Так усім вигідно – і людям, і підприємству, і довкіллю.
Мельничуки роблять ще одну добру справу – безкорисливо, на добровільних засадах. Вони дізналися про те, що у місті Дніпрі волонтери розробили програму «Батарейки, здавайтеся!». Її мета – налагодити на громадських засадах збір і складування батарейок та акумуляторів, які є дуже шкідливими для довкілля і здоров’я людини. Волонтери шукають інвесторів для будівництва підприємства, яке би вирішило цю проблему.
У магазинах «Мотря» і «Алтея», що біля Косівської центральної районної лікарні, стоять спеціальні банки для збору батарейок і акумуляторів (до 7,5 ампер). І вони не порожні.
"Проблема в тому, що на західній Україні немає заводів з переробки вторинної сировини та утилізації сміття. Вони є в центральній і східній частинах нашої держави, -- розповідає Ярослав Мельничук. – У 2015 році я з сім’єю побував в Австрії і бачив у її столиці – Відні діючий завод з переробки сміття. Там встановлені потужні фільтри, немає диму і смороду. А наші люди таких підприємств чомусь дуже бояться. Мені кажуть: «Покажи, де вони є в Україні, доведи, що вони не шкідливі». Я на це відповідаю: «А ти покажи мені, де в Європі ти бачив сміття у лісах, ріках чи на берегах». Розвинуті країни цю проблему вирішують. Там є чіткий підхід: більшість відходів життєдіяльності людини – це не сміття, а вторинна сировина, яку можна і потрібно переробляти. Якщо ми не налагодимо переробку власного непотребу, то потонемо у ньому".
– Європейські країни дають раду своєму сміттю, буває, що завозять його до себе навіть з інших держав, -- вступає у розмову Тарас Мельничук. – Вони у плані напрацювань і технологій переробки вторинної сировини перебувають зараз в 11-му класі, а Україна щойно пішла у перший. Нам потрібно налагодити екологічне виховання людей, в першу чергу – дітей. Треба вчити їх самостійно сортувати відходи. Треба створити умови для цього. У Німеччині стоять сім різних контейнерів для сміття. Кинеш щось не туди – плати великий штраф. Дуже потрібно розробити цікаві і креативні навчальні програми для школярів, щоб вчити їх берегти довкілля змалечку. Адже проблема екології – це питання майбутнього. І школярі, молодь мають бути зацікавлені в цьому найбільше.
Для полегшення процесу збору і переробки пет-пляшки екологи радять зменшувати її об’єм – самому стиснути, а ще краще – скрутити. Треба відкрутити корок, взяти пляшку обома руками так, як берете мокру білизну, «викрутити» її, а тоді закрити корком. Окрім того потрібно полоскати водою пляшки від молока перед тим, як їх викидати. Чисті не розповсюджуватимуть смороду і шкідливих бактерій.
Батька і сина непокоїть хронічна проблема – сезонне спалювання трави, листя, гілок. Особливо, якщо в ці смердючі ватри кидають пластик, памперси та інший шкідливий непотріб.
"Це дуже шкідливо, – переконаний Тарас Мельничук. – Минулої осені я згріб листя з горіха під стовбур. Цієї весни його там майже не було – перегнило, перепріло. Листя і траву я компостую. Якщо такої змоги немає, то складую їх у спеціально відведеному місці на своїй земельній ділянці. Природа сама утилізує його. Не треба їй у цьому допомагати шкідливими методами.
Тарас Мельничук показав мені кілька ящиків бляшанок від пива у доброму стані. Сказав, що мріє зробити з них тепловий колектор, бо цікавиться джерелами альтернативної енергії. Бачив такий пристрій в Інтернеті.
"З одного боку, погано, що наші люди змушені їздити на заробітки в Європу, – каже Тарас Мельничук. – А з другого, – добре, бо побачать, як там люди живуть, зокрема, як сортують і переробляють сміття. Коли повернуться сюди, то, сподіваюся, і в нас таке запровадять. Якщо ми не налагодимо переробку та утилізацію вторинної сировини, кількість скарбничок для збору благодійних коштів на лікування людей, зокрема дітей, в тому числі онкохворих, постійно збільшуватиметься. Природа не прощає наруги над собою".