Самотня старість. Як живеться мешканцям геріатричного пансіонату

Старість буває різною. Найліпша старість – це безболісна старість у рідних стінах серед рідних людей. Найгірша старість – самотня й немічна.

Якраз для такої категорії населення – самотніх і немічних – й існують геріатричні пансіонати. В нашій області їх налічується всього-на-всього три – в Івано-Франківську (на сьогодні там перебувають 200 підопічних), у Коршеві (50 підопічних) і в Коломиї (119 підопічних), пише Kolomyia Today.

Коломийський геріатричний пансіонат без перебільшення більше нагадує санаторій, аніж “дідорню”. Просторі світлі приміщення, всередині все виблискує глянцем. Мабуть, більшість мешканців цього закладу вдома таких умов не мала. Чотириразове харчування. Медичне обслуговування й лікування – безоплатне, адже пансіонат перебуває на державному утриманні як соціально-медичний заклад й отримує кошти з обласного бюджету. Як же йдуть розрахунки? А ось.

Ну, найперше, кожен з підопічних мусить отримувати від держави пенсію, або соціальну допомогу. На користь закладу вираховуються 75 відсотків від пенсії (решта – на руки отримувачу), або 80 відсотків від соціальної допомоги (коли людина не отримує пенсію, а тільки соцдопомогу). Окрім як на державне утримання, пансіонат приймає підопічних на приватну форму перебування. Щоправда, вартість такого перебування трохи кусюча – 7 тисяч гривень на місяць. Однак, три особи тут проживають на приватній основі. Директор пансіонату Роман Лазорко запевняє, що така сума реально не така вже й висока, адже ні за харчування, ні за лікування, ні за комунальні послуги клієнт не платить, плюс забезпечений цілодобовий догляд за немічним.

Кілька слів про контингент.

Середній вік 60-70 років. Але проживають у закладі й тридцятирічні й геть перестарілі. Одна жінка має 95 років, колишня мешканка села Турка Зінаїда Оліградська – 93 роки, ще інша – 91 рік. Найбільше чомусь жінок.

У двомісній кімнаті проживає подружжя Іванків-Лисак (на знімку). Жінка каже, що їм тут дуже добре, от лише якби чоловік не псував їй нерви…

Є навіть один колишній ув’язнений з 33-річним стажем відсидки.

“Але дуже грамотний і поводиться культурно”, – запевняє пан директор. Своєрідним “екзотичним овочем” у пансіонаті вважають Івана Данищука, вчорашнього безхатька, інваліда без обидвох ніг. Цей чоловік відомий коломиянам завдяки фейсбуку: довгий час він у своєму інвалідному візку “замешкував” на автобусній зупинці, що навпроти гастроному по вулиці Бандери, й жалісливі містяни били на сполох через інтернет. Підібрав його там сам директор пансіонату. Тепер цей вельми амбітний чолов’яга, який ще торік, скотившись не без власної волі на соціальне дно, вимагав для себе достойного житла, своїм виглядом нагадує професора: сидить у візку у випрасуваній свіжій сорочці, на носі теліпаються окуляри й читає газету…

Серед підопічних – 65 інвалідів, є, так звані, ліжко-хворі, тобто недієздатні. Ну, а для тих, хто чується ще в  силі, організовують екскурсії. Постійно пансіонат відвідують артисти різних жанрів, функціонує бібліотека, у кожному номері є телевізор. Словом, не нудно і вкрай важко замкнутися в собі.

Тримає пансіонат підсобне господарство у своєму корпусі, що на вулиці Довбуша. Хто з підопічних має охоту, займається там корисною справою: пораються на земельних ділянках, доглядають 10 свиней і стільки ж курей, є навіть кінь.

Підтримують пансіонат спонсори, передусім – народні депутати від Коломийщини. Так, за словами Романа Лазорка, наш земляк Андрій Іванчук торік виділив 500 тисяч гривень на ремонт приміщень, 300 тисяч надійшло від Юрія Тимошенка, відчутну допомогу надає зернопереробне підприємство “Юмас” в особі Михайла Балуха.

Чи важко потрапити доживати віку в пансіонаті? Директор пояснює, що передусім треба переконати соціальні служби, що за людиною нікому доглядати і нема працездатних нащадків. Є підопічні з гіркою долею, – у когось нема живих дітей, чиїсь невдячні сини й доньки повіялися за кордон, залишивши своїх немічних батьків напризволяще, за деякими і слід пропав. Декому з мешканців пансіонату кортить багато й довго про себе говорити, з інших і слова не витягнеш, – різні характери. Але всіх їх об’єднує одна й та сама немилосердна “опікунка” – самотня старість.