Військовий Назар Далецький повернувся з полону до власної могили

У перший день вдома після майже чотирьох років у полоні росії Назар Далецький пішов на прогулянку до невеликого сільського кладовища на заході України. Там він дивився на власну могилу.

За кілька тижнів до цього пана Далецького та десятки інших людей звільнили під час обміну полоненими. Від офіцера безпеки він дізнався, що через помилку ДНК його родичі три роки тому поховали пакет із останками, які вважали його власними. На папері, як сказав офіцер, пана Далецького більше не існувало, йдеться у репортажі The New York Times.

У неділю 46-річний Назар Далецький стояв над своєю могилою серед кількох десятків інших у відкритому полі. Шість прапорів прикрашали камені загиблих на війні солдатів. Сьомий прапор, що позначав його власну могилу, прибрали, як і рештки невідомого солдата всередині. Після розкопок залишилися купи ґрунту.

«Не кожному випадає нагода побачити власні похорони й дізнатися, хто за тобою плакав найбільше», — сказав Далецький.

Його мати Наталія Далецька отримала дзвінок 5 лютого, у день його повернення до України. Голова села знав про це заздалегідь і прийшов до неї додому, щоб зафільмувати момент. Її племінниця Роксолана Макогін першою підняла слухавку та закричала від щастя. Коли вона вимовила ім’я Назара вголос, мати закрила обличчя руками, попросила телефон і сказала: «Боже мій, як довго я тебе чекала, моя дорога дитино».

Їм довелося чекати на зустріч тижнями. Назар Далецький потрапив у полон росії у травні 2022 року, коли він із побратимами намагався утримати позицію на сході України. Спочатку його відправили до військового шпиталю для відновлення. У неволі його регулярно били, він втратив понад 15 кілограмів ваги. У шпиталі він отримав позивний «Воскреслий».

У день возз'єднання пані Наталія розмовляла у вітальні, де колись стояла труна її сина і де тепер родина святкувала його повернення. Наслідки помилки уряду для її здоров'я були очевидними. Навіть після його повернення вона ніколи повністю не відновить сили, які втратила під час жалоби, і не забуде горя від відвідування його могили протягом трьох років.

Жорстока війна росії перевантажила українську систему ідентифікації загиблих солдатів. Результати ДНК часто приходять повільно, а морги переповнені. Понад 90 000 людей зареєстровані як зниклі безвісти в Україні, більшість із них — солдати. Багатьох вважають загиблими. Щодо тих, хто досі перебуває в полоні росії, москва не надає точних списків. Український уряд каже, що під час кожного обміну полоненими є люди, які вважалися зниклими безвісти.

Але це перший випадок, коли солдат виявився живим після того, як родина провела його похорон. Український уряд визнав помилку та заявив, що сім’ї не доведеться повертати гроші, які вона отримала як компенсацію за втрату годувальника. Тепер, щоб пан Далецький офіційно повернув свою особистість, суд має визнати його живим.

Його довга подорож додому почалася в лютому, коли він сів в автобус з іншими полоненими. Український офіцер безпеки зачитував кожне ім’я зі списку, відзначаючи їх одне за одним. Усіх, крім Далецького. Офіцер висадив його з автобуса, уважно подивився на Назара, а потім на його фотографію у своєму телефоні.

«Він ще раз подивився на мене і сказав: Вітаю — ти воскрес із мертвих», — розповів Далецький.

Дізнавшись про власне поховання, Назар повернувся на своє місце блідий як привид. У травні 2022 року його матері сказали, що він у полоні. Через рік поліцейський із Харкова повідомив, що генетичний тест знайдених решток на 99 відсотків збігається з її ДНК. Вона відмовлялася вірити й не розуміла, як тіло опинилося на українській землі, якщо син у полоні росії. Харківський чиновник попередив: якщо вона не прийме результати, рештки поховають як невпізнане тіло.

Пані Наталія сказала, що вірила в ДНК, бо часто дивиться детективні серіали, але сумніви залишалися. Тест ДНК не збігся з даними доньки Назара.

«Поліцейський, очевидно, сказав, що, можливо, вона не моя. Я не повинен забути піти й дати йому в морду», — додав пан Далецький.

Коли мати забирала тіло, вона просила показати бодай щось, що залишилося від сина, але їй відповіли, що там лише обвуглені рештки та попіл.

На похороні люди запитували, чи впевнена вона, що це він. Вона намагалася відганяти сумніви: «Якби я так думала, то збожеволіла б».

Минулої осені вона дізналася, що син може бути живий, від двох солдатів, які повернулися з полону. Не знаючи, чому вірити, вона боялася давати волю надії. Родина просто чекала.

Коли Назар нарешті повернувся додому в неділю, десятки людей заповнили площу біля сільської ради. Його мати стояла в натовпі та важко дихала. Коли машина зупинилася і син відкрив двері, вона розридалася і кинулася до нього. Вони обійнялися. Він цілував її голову, поки люди навколо питали, чи впізнає він їх. «Та годі вам, мене не було лише чотири роки», — відповів він, і натовп засміявся.

Пізніше Далецький узяв матір під руку і разом із великою родиною пішов додому. Стіл був накритий, а діти бігали по хаті.

«Гей, бабусю, у Назара тепер два життя!» — кричав його 9-річний двоюрідний брат Гнат. «Дійсно. Тепер ми святкуватимемо його день народження 5 лютого», — додала пані Наталія.

У кімнаті, де тепер сидів Назар, три роки тому в жалобній самотності стояла його труна. Ті самі люди, що оточували його зараз, були там тоді й підтримували матір. Вона сиділа біля труни, плакала і дивилася на меморіальну фотографію сина, яку згодом спалила.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!