Городенка салютує війні

Минулої суботи близько опівночі райцентр підняли феєрверки. Десятирічний Ваня кинувся до вікна, думав, що то обстріл. Потім трохи заспокоївся. Згадав, що не вдома, а Городенка – не їхнє луганське Чорнухине.

Ваня (прізвище не називаємо з міркувань безпеки) приїхав до Городенки три місяці тому разом зі старшою сестричкою Настею та мамою Юлією. Їхній будинок у Чорнухиному межував із блокпостом. Прифронтова зона наклала свій відбиток. Прихильників української армії місцеві називали бандерівцями. До їх числа й потрапила Юля. Жінка готувала бійцям їжу, допомагала облаштувати сховище від обстрілів, пише Репортер.

Коли вже стало зовсім сутужно, вояки переконали Юлію перебратися до Городенки. Зараз біженці вже встигли тут освоїтися. Настя навчається у військовому ліцеї на Тернопільщині, Юля працює на птахофабриці, Ваня ходить до школи. От тільки досі сняться йому обстріли. А тут ще й городенківські феєрверки…

До речі, салют був ду-у-уже пишним! Назавтра подію обговорювала чи не вся Городенка. Люди згадували, як стрепенулися при перших пострілах, сприймаючи їх за справжнісінькі. Вираховували, звідки то стріляли. Виявилося, що салютували в кафе на околиці. Хоч міськрада своїм рішенням ще позаторік заборонила феєрверки після 21:00. А тепер, через війну, тим більше не до радісних салютів.

Однак двом родинам, які справляли помпезне весілля, до цього байдуже. Батьки обох молодят працюють у Чехії, родом із села Ясенів-Пільний. Це найбільше городенківське село особливе тим, що тут віддавна їздять на заробітки. І тепер щовівторка комфортабельний бус рейсом Івано-Франківськ-Прага забирає охочих на роботу до Чехії. А ще курсують своїм транс­портом місцеві підприємці до Росії, допомагають працевлаш­товувати навіть у Челябінську.

Управи на феєрверки насправді нема. Бо зафіксувати рівень децибел має спеціальна служба, яка є в облсанепідемстанції. Зрозуміло, що організувати контроль у Городенці вночі майже неможливо. Тому рішення міськради залишається на рівні декларацій.