Командир ДУК "ПС" з Франківська: дисципліна у мене жостка — але з любов’ю

Кремезна статура, ясний погляд та спокійний голос. Про свій метод взаємодії з підлеглими він відгукується так: «дисципліна у мене жостка — але з любов’ю».

Знайомтесь, це друг Педро. Він — командир 4-ої роти 2-го батальйону ДУК. Якщо патріотизм закладається десь на генетичному рівні, у хлопця не було жодних шансів, адже цю рису він успадкував від своїх предків. Його прадід був офіцером Січових Стрільців, а бабуся та дідусь по маминій і татовій лінії воювали за незалежність України у складі ОУН та УПА. Педро продовжив цей шлях.

Під час Революції Гідності хлопець потрапив в «Правий сектор», у 2014-2015 рр. брав участь у війні на східній Україні. Повернувшись додому, активно долучився до громадської діяльності та понад шість років займав посаду сотника Івано-Франківського осередку ДУК. Цей досвід дав можливість Педро оцінити масштабність загрози, яка назрівала на сході, і три роки тому він усвідомив, що скоро вона вибухне повномасштабною війною.

Пресслужба 2-й окремий батальйон ДУК ПС вихопили ротного перед ротацією в зону бойових дій, щоб поговорити з ним трошки про війну та методи взаємодії у підрозділі:

Був план для сотників, запущений напередодні — що робити у випадку повномасштабного наступу. Коли серед ночі ракети ударили по всім містам України, ми без всякого здивування вдяглись, за дві години зібрались та рушили на Київ.

Що вразило. Сєпари після себе такого не лишали, як російська армія.. В Бикові тіла цивільних людей валялись попри дорогу. Один чоловік був з пробитими трубою грудьми, два — з потрощеними вщент черепами. Я чув про їх звірства в Чечні, Абхазії та інших місцях. На моїх очах це підтвердилось. 

Ідея російської імперії має бути зупинена. Якщо війну заморозити на етапі повернення наших кордонів, то через декілька десятків років вони знову нападуть. Вони не відмовляться від своєї ідеї, як і ми від ідеї знищення Кремля.

У них газу та асфальту в селах немає. Як вони можуть нам диктувати, як жити? 

Ми взагалі-то добрий та щирий народ. Але якась ненависть, озлобленість з’являється. Добре, що я не дивлюсь російські новини, Скабєєву, і що їх народ говорить. Природно бажати агресору всього найгіршого, але якщо залишитись людьми, то якось хочеться, щоб вони прозріли. Щоб самі зупинили то все, як ми в 2014 році зупинили насадження цієї імперської ідеології. І якщо знищити Кремль, зупинити пропаганду, я думаю, багато хто з них би прозрів. Старі – ні. Але молодь має.

HIMARS зараз активно надходять, але для повного розгрому росії треба набагато більше зброї. Набагато більше. 

Бути командиром роти – це старіти на очах, не спати, думати, як вирішити те і те. Колектив великий, люди всі різні, непрості, пасіонарії з характером. А секрет у мене такий – всі мають одне одного поважати, бути щирими та взаємними. Я їм з перших днів говорю «Ви маєте стати сім’єю. Побратимами». Якщо ти знаєш, що людина готова тебе прикрити, поділитись останніми патронами, з нею можна йти в бій. Якщо вони як чужаки спілкуються, я їх збираю, сідаю коло них і змушую між собою говорити. Я можу витрачати на це багато часу, але сиджу, спілкуюсь. Один своє виговорює, інший своє, аж поки не помиряться. Якщо ми вирішуємо щось важливе для підрозділу, то лише колективно – спілкуємось, радимось. 

Коли раніше хтось виділявся, я старався підігнати якусь прикольну снарягу, але зараз вони в мене всі укомплектовані. То деколи не знаю навіть, чим їх нагородити. В мене завдання як у командира – навести взаємодію, дати позиції, цілі, щоб хлопці могли працювати. І коли вони влучають в танчик чи бліндаж, то як діти радіють. Я думаю, це для них і є найбільшою винагородою.

Після перемоги поїду додому, побачу своїх рідних, обійму дітей. І піду влаштовуватись на роботу. Бо час іде, пішов я на Майдан молодим хлопакою, а вже купа років пройшло в цій боротьбі. Зараз освіту здобуваю в Острозькій академії, хочу працювати в силових структурах. Бо війну ми виграємо, але всередині завжди буде паршива вівця, яку треба буде втихомирювати.

Треба відповідати взаємністю. Хто хоче допомоги, тому треба допомогти. Хто на нас з мечем іде, той від меча має загинути.

*З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Добровольчий український корпус "Правий сектор" перестав функціонувати як окремий добробат та почав інтегруватися в Збройні сили України. 

Наразі колишній ДУК "ПС" має офіційну назву – Центр спеціальних операцій "Добровольчий український корпус".

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!