На війні невіруючих немає. Священник з Прикарпаття розповів, чому пішов у капелани


Слово «капелан» у багатьох асоціюється із людиною, котра несе свою місію у складних, нестандартних життєвих умовах. Протягом останнього року популярністю користуються військові капелани, адже вони допомагають морально витримати натиск ворожих військ на сході України.

Свою духовну практику деякі священики вирішили провадити не тільки в мирних парафіях, але і далеко від дому, під кулями, поруч із своїми парафіянами-військовими. Як запевняють у департаменті патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, за весь період проведення АТО на Східній Україні побували 115 греко-католицьких священиків, пише ЗК.

Отець Роман Залеський перед тим, як податися на терени Східної України, навіть довго не задумувався. Каже, що його до такого вчинку спонукали події на київському Майдані.
«Ми з дружиною були на Майдані. Там доводилося навіть хоронити хлопців. Повернувся звідти духовно загартований», – каже отець Роман. Під час Революції гідності священик настільки перейнявся болем і проблемами України, що не витерпів і вже на початку війни на сході звернувся із проханням мобілізувати його. Але на таке прохання отримав негативну відповідь, бо у той час священики не підлягали мобілізації.

Великому запалу отця Романа посприяв той випадок, що саме тоді Івано-Франківська архієпархія набирала капеланів, котрі готові допомагати військовим на передовій. Так бажання отця Залеського здійснилося. Щоправда, родичам він не повідомляв про свій намір. Каже, що дружина випадково дізналася від кума, коли отець Роман вже поїхав. Їмості не давали спокою бронежилет і каска. За словами священика, він заспокоював дружину, казав, мовляв, вони призначалися для іншого капелана. За легендою душпастиря, він їхав у місто Ізюм Харківської області. Але опинився у горнилі війни.

«27 липня я відбув до Харкова. Мене зустріли у Люботині, а вже звідти я поїхав на Побєду Новоайдарівського району Луганської області. Я перебував у цьому секторі, а також у Городищі. Це прикордонна застава за 120 метрів від російського кордону. Ми виїжджали до різних військових підрозділів. Це був і третій територіальний батальйон, і 80-та аеромобільна бригада, чернігівські артилеристи», – ділиться спогадами про війну отець Роман.

Наше спілкування із священиком у військовій формі відбувалося у кінотеатрі «Космос» під час прем’єрного показу документального фільму «Капелани». Стрічка показує війну очима священиків. Своїм баченням військових дій поділився і отець Роман. Найперше він зауважив, що це не АТО.

«Я не військовий експерт, не знаю військової доктрини, до війська пішов військовим капеланом у 37 років, але розумію, що під час проведення АТО не беруть добровольців до армії. Цим займаються спецпризначенці і Міністерство внутрішніх справ. Мобілізації у кільканадцять хвиль свідчать про те, що йде повномасштабна війна. Я вам Америки не відкрию. Запитайте будь-якого бійця, котрий прийшов на ротацію чи демобілізацію, і він вам розкаже, що там є війна», – запевняє капелан.

Про те, як поставились до його вчинку родичі, священик воліє не говорити. Каже, що його брат Олег (також священик – авт.) намагався також поїхати в зону АТО, але йому, багатодітному батькові,  не дозволила церковна верхівка.

«Наш командир казав, що на війні невіруючих немає. Там я побачив хлопців, для котрих навіть думка про Бога чи про молитву здавалася дикою. Звичайну вервичку на початку вони надягали на себе просто як символ Майдану. Там вони навчилися на ній молитися", – пригадує отець Залеський і додає, що ніколи б не подумав, що йому і його побратимам-священикам доведеться вдягати шеврони і захищати Україну саме таким чином.

Отець Роман у зоні АТО перебував тричі, щоразу від’їжджав на інший термін. Тепер за станом здоров’я після перенесеної операції не може їхати на схід, тому проводить реабілітацію для військових АТО у Гошеві. Там вже побували хлопці із 5 батальйону, 128-ї бригади, із Запоріжжя приїжджав 40-й батальйон «Кривбас». У Запоріжжі ці хлопці організували громадську організацію «Воїни АТО». Тут, за словами отця Романа Залеського, вони на власні очі хотіли переконатися, як відбувається реабілітація.

«Там, де війна, є брак любові, брак терпіння, брак усього. Хаос. На перших порах, коли ми тільки прибули на поселення, то на нас дивилися як на окупантів чи то бандитів. Це було у липні, а вже у жовтні-листопаді я побачив зовсім іншу картину. Все значно помінялося. На жаль, фіктивна і лукава фарисейська любов російської влади доказала, що так вони «люблять» Україну. Думаю, що не просто так Росія однією із останніх країн визнала наш суверенітет», – зауважує капелан.

Отець Роман Залеський тільки минулого року став парохом села Ганнусівка Тисменицького району. А його бажання поїхати капеланом на схід парафіяни сприйняли по-різному.

«До того часу, доки не забрали в АТО шести хлопців із села, то люди скептично ставилися до подій на сході. Тепер, якщо я збираю допомогу для військових, то всі продукти лежать готові на лавочках. У моїх парафіян тепер є розуміння, правда, питаються, доки це все буде», – розповідає священик.

Тепер отцеві довелося змінити власне бачення навколишньої реальної дійсності. «Є прекрасне місто Щастя, але у ньому немає того щастя, про котре так мріють українці», – ділиться спогадами про пережите отець Роман. – Фільм «Капелани» треба дивитися. Я знайшов себе у деяких моментах. Фільм насправді бере за душу. Там зроблено все дуже просто і доступно, немає пафосу, реклами, а є тільки так, як є насправді, – чітко, конкретно і ясно».
Навіть у мирний час капелани йдуть до людей із гаслом «завжди поруч». Ті священики, котрі спробували на запах справжнього пороху, розуміються на військовій справі не гірше від військових. «У Бога всього много – очам страшно, а руки все зроблять. У військових злиднях сильний дух і віра», – наголошує капелан.