За лаштунками декорацій Путінського двору: приватні звички диктатора

Американське видання Newsweek опублікувало статтю, підготовлену на основі фрагментів із книги «Тендітна імперія: як Росія полюбила і розлюбила Володимира Путіна» авторства британського журналіста Бена Джуди. Свою книгу він написав, опрацювавши інтерв’ю, які взяв за три роки у багатьох відомих людей: від колишніх прем’єр-міністрів Росії, чинних міністрів, губернаторів і високопоставлених чиновників, довірених радників Путіна, особистих помічників і простих людей.

У результаті у Newsweek з’явився зразок публіцистики, яку в Британії називають «новою журналістикою»: у ній прийоми белетристики використовують для передачі фактів. І хоча, на перший погляд, ця стаття може здатися вигадкою, насправді в ній кожна деталь ретельно вивірена, – запевнив автор сенсаційної книги.

Обкладинка книги «Тендітна імперія: як Росія полюбила і розлюбила Володимира Путіна»

У книзі Джуда починає своє журналістське дослідження з огляду кар’єри Путіна, називаючи його «президентом нізвідки». Він описав Путіна як людину з важким дитинством у повоєнному Ленінграді. Незважаючи на тріумфальну політичну кар’єру Путіна, американський журналіст дійшов висновку, що президент Росії не зуміє, а врешті й психологічно не хоче будувати сучасну демократичну державу. Йому ближче до душі феодальний деспотизм, коли всі його бояться і перед ним упокоряються.

Ранок Путіна: «Цар» у басейні, міністри – нудяться

Президент прокидається пізно і снідає відразу після полудня. Сніданок у нього простий. Незмінно сир. Часто споживає те, що готується на плиті: вельми поживний омлет, а іноді кашу. Він любить перепелині яйця. П’є фруктовий сік. Їжа у нього завжди свіжа: кошики з його улюбленими продуктами регулярно доставляють в його резиденцію зі сільськогосподарських угідь патріарха Кіріла, релігійного лідера Росії. Потім йому подають каву.

фото: semajblogeater.blogspot.com

Придворні (під цим терміном автор має на увазі як особисту обслугу Путіна, так і міністрів РФ. – Прим. ред.) вже викликані, але ці перші години у нього зайняті плаванням. Президентові подобається проводити час на самоті у воді. Він надягає окуляри і енергійно пливе кролем. Його помічники вважають, що саме у цей час він розмірковує про державні справи. Він любить після басейну провести трохи часу в спортзалі, де має можливість послухати російські новини. Гирі йому подобаються більше, ніж велотренажер.

Тим часом придворні розповідають анекдоти і байдикують, сидячи у приймальні із лакованими панелями уздовж стін. Путін рідко приймає їх без затримки у приймальні. Вони кажуть, що три-чотири години очікування для міністра – це норма.

Іноді після спортзалу він читає. Вся справа в тому, що йому подобається працювати до пізньої ночі. Він викликає своїх підлеглих лише тоді, коли в думках у нього настає повний лад – пізніше, коли для президента вся інформація стає чіткою і зрозумілою. Найбільше його цікавлять книги з історії. Їх він читає дуже уважно. Це важкі, солідні томи про Івана Грозного, Катерину II, Петра I.

Але часом поширюються чутки, що президент читає роман. Розповідають, у 2006 році він прочитав бойовик, в якому люди з робочого кварталу б’ють чеченців і поліцейських, а потім із автоматами у руках захоплюють резиденцію губернатора, викинувши звідтіля продажних чиновників-злодіїв. Це був роман «Санькя» Захара Прилепіна.

Ті, хто стверджують, що знайомі з його читацькими уподобаннями, кажуть, що йому дуже сподобалася політична фантастика. Зокрема «Третя імперія» – про вигаданого латиноамериканського історика із прийдешнього 2054 року, який розповідає про подвиги царя Володимира II, збирача земель руських. Але розповісти детальніше про його сприйняття роману «Третя імперія» придворні не можуть.

Далі Путін неквапом завершує ранковий туалет. Президент занурюється поперемінно в холодну і гарячу ванни. Потім одягається. Він носить тільки зшиті на замовлення костюми консервативних кольорів. Краватки у нього, зазвичай, теж мають темні кольори.

Час державних рішень

І ось настають години влади. Початок другої половини дня присвячений ознайомленню з інформацією. Ця процедура відбувається, головним чином, за важким письмовим столом із дерева. У його кабінетах немає комп’ютерів. Президент користується тільки надійною і захищеною технікою: телефони стаціонарного зв’язку радянської епохи та червоні папки з інформаційними добірками і різними документами.

Путін починає робочий день із читання трьох товстих шкіряних папок. Першу – доповіді про внутрішньодержавні події – готує його служба контррозвідки ФСБ. Другу – доповіді про міжнародні справи – подає Служба зовнішньої розвідки (СЗР). Третя папка – це інформація про придворне оточення (уряд і урядовців. – Прим. ред.), яку складає його служба безпосереднього захисту ФСО (Федеральна служба охорони).

фото: tyt.by

Президент одержимий інформаційної манією. Найбільш товсті папки – не доповіді розвідки, а вирізки із газет. Спочатку він переглядає добірку російської преси. Зверху – найважливіші газети: улесливі загальнонаціональні таблоїди, такі як «Комсомольська правда» чи «Московський комсомолець». Вони найголовніші, адже їх читають мільйони. Заголовки, колонки пліток, реакція на останню катастрофу сибірського поїзда – все це позначається на настроях мільйонів підлеглих.

Потім він переходить до російської преси вищої якості, яка підлягає легкій цензурі – «Відомості» і «Комерсант». Вони важливі для Кремля, адже це його плітки, його оглядачі, його аналітика, його маніпуляції. Особливу увагу президент приділяє регулярним колонкам про Володимира Путіна, які пише в «Комерсанті» Андрій Колесников. Прислуга каже, що від цих колонок Путін отримує найбільше задоволення, завжди прочитуючи їх до кінця.

Потім він переглядає менш значущі папки, з його точки зору, – іноземну пресу. Вибірку з неї готує президентська адміністрація та Міністерство закордонних справ. Ці відомства не приховують поганих новин. Вони люблять підкреслювати те, що президент повинен знати, наскільки сильно його демонізують ці іноземці й остерігаються. Але щоби догодити йому, вони також услужливо докладають у папку статті в оригіналі німецькою мовою, яку він добре вивчив, коли працював у Дрездені співробітником КДБ.

Тим часом придворні нудяться і чекають у приймальні. Він любить спостерігати за ними через відеосистему: як вони пліткують, знемагають від нудьги або бавляться своїми електронними гаджетами. Президент їх ігнорує і продовжує працювати з підготовленими доповідями.

Він рідко користується Інтернетом. Екрани всередині монітора і смуги із текстом збивають його з пантелику. Проте, час від часу, радники показують йому сатиричні відеозаписи в онлайні, адже президент повинен знати, як його остерігаються, не розуміють або висміюють.

Життя Путіна перетворилося у церемоніал: розпорядок його дня після обіду ділиться на десятки відрізків по 15 хвилин і планується на місяці вперед. Після ранкового огляду матеріалів у шкіряних папках, йому вручають прикрашену зображенням орла папку із розкладом. Поглянувши у неї, він діє за планом – механічно і без особливого ентузіазму.

Путіну не подобається відвідувати Кремль

Здебільшого заплановані зустрічі безглузді. Є люди, які приходять до нього, щоби віддати данину поваги. Він приймає спадкового принца Бахрейну, вручає бронзові медалі героям праці з Удмуртії або перевіряє нові призначення у керівництві федеральної авіакосмічної промисловості.

Путін прибув на церемонію державних нагород у Москві, червень 2014 року. Фото: Reuters

У Москві президент не живе. Він недолюблює це місто: щільний дорожній рух, брудне повітря, скупчення людей. Для резиденції він обрав собі палац у Ново-Огарьово. Цей розкішний маєток знаходиться на захід від столиці, далеко від червоних кремлівських стін, від хмарочосів і величезних торгових центрів – у гарній парковій зоні.

Від резиденції до Кремля – 24 кілометри. Коли президент вирішує відвідати Кремль, маршрут для його кортежу звільняють від машин громадян. Він може дістатися до Кремля за 20-25 хвилин, а місто в цей час стоїть у корках.

Йому не подобається відвідувати Кремль, такі поїздки його дратують. Він вважає за краще працювати в своїй резиденції. Починаючи з 2012 року, він скоротив свої зустрічі та наради в Москві до мінімуму: це аудієнції з офіційними особами, на яких треба справити враження, або офіційні заходи, для яких потрібні всі ці екстравагантні кремлівські зали із кришталевими люстрами і високими дзеркалами.

Президент зайнятий навіть у суботу та неділю. У вихідні дні в його графіку з’являється більше вільного часу, але іноді після обіду з ним проводять заняття, здебільшого із англійської мови. Учитель допомагає йому вивчити важкі слова: вони разом співають англійські пісні. Кажуть, що іноді він молиться у неділю або сповідається. Але придворні не можуть зрозуміти його до кінця: хоча президент не атеїст, швидше віруючий, проте він не живе по-християнськи.

Президентське дозвілля й особисте життя

Путін любить хокей, це його улюблений вид спорту. Він вважає хокей витонченим, мужнім і захоплюючим. Президент намагається якнайчастіше знаходити час, щоби тренуватися і грати у хокей. Йому подобається надіти на себе міцний і зручний шолом, а потім взяти в руки елегантну ключку. На ковзанах і в хокейному спорядженні президент виглядає високим і дужим. Цього видовища придворні прагнуть найбільше: кожні кілька тижнів президент організовує хокейний матч.

Путін взяв участь у хокейному матчі в Сочі, травень 2014 року. Фото: Reuters

Запрошення на президентський хокей – це показник близькості, приналежності до кола обраних. Цим запрошенням в олігархічному суспільстві хваляться найбільше. Там збирається тісне коло. Більшість людей, як і він сам, зі Санкт-Петербурга – давні товариші, яким він довіряє. Здебільшого це бізнесмени, які потрапили в американський список санкцій, такі як брати Аркадій і Борис Ротенберги або Геннадій Тимченко. Це люди з близького оточення Путіна. Ті, хто кар’єрно виріс разом з ним із боліт Санкт-Петербурга, коли він був лише заступником мера. Вони разом проводили електрику на свої дачі, разом їли дешеву ковбасу, разом будували плани на майбутнє. Вони відчувають, що заслужили на його прихильність. Вони завжди називали його «бос», але в останні роки почали називати його «царем».

Ці люди теж грають у хокей і завбачливо програють його команді. Хокейні команди комплектують із охоронців. Президентська охорона одягає для гри футболки з його логотипом і вигукує його ім’я. Охоронці маленького прем’єр-міністра Дмитра Медведєва зазвичай утворюють команду суперника, команду для потіхи і програшу. Присутність охоронців прем’єра на президентській грі є обов’язкова, проте сам Медведєв з’являється там нечасто. Він не зносить фізичного контакту й штовханини під час гри.

Ніхто не хоче розповідати про особливості Путіна – його навіженість, примхи чи дивацтва, а розповідають лише про його самотність. У президента нема родинного життя. Його мати померла. Батько теж. Дружина страждає від нервового розладу, і після тривалого періоду життя порізно вони розлучилися. Є дві дочки. Але ця тема – державна таємниця, і в Росії вони вже не живуть. У кремлівському оточенні циркулюють чутки про модельок і гімнасток, яких ночами приводять до нього. Але цю інформацію ніхто з його оточення підтвердити не захотів або не зміг. Можливо, це лише справді плітки.

Путін любить тварин і лише з ними усміхається. Фото: Reuters

Президент любить тварин. Він усміхається, побачивши створіння, які відмовляються перед ним запобігати. Він знаходить розраду в компанії чорного лабрадора, який його не боїться. Йому подобаються виїзди на полювання. Він отримує задоволення від краси російських природних ландшафтів, від польотів на вертольоті разом із телеоператорами над сірувато-білою тундрою у пошуках тварин та відеозйомки його мисливських трофеїв.

Путін на полюванні у Сибірі. Фото: AP

Президентські вояжі

Придворний перекладач розповів, що життя у Путіна монотонне: безглузді зустрічі та наради; владні лещата усталеного президентського протоколу; рутина, безперервно повторювана із року в рік. Його автомобільний кортеж рухається з резиденції у двох напрямках: або в Кремль, або в аеропорт. Президент стверджує, що він працює напруженіше за будь-якого керівника після Сталіна. Ніхто з них так часто не їздив по Росії, не бачив її так багато, як він. Його літаки вилітають з президентського терміналу Внуково-2.

Літак Путіна. Фото: AP

Свого часу навіть з’явився проект стосовно переїзду адміністрації у ці лісисті московські передмістя, наполовину забудовані житловими масивами, різнокольоровими як кубики Лего. Там, у лісах, посеред розкиданого сміття, хтось пропонував звести спеціальний аерополіс: кремлівське місто, збудоване на пристрасті до реактивної тяги. Але президент сприйняв цей проект занадто фінансово амбіційним.

Його літаки літають трійками. Один везе автомобільний кортеж, другий – делегацію. Третя машина летить перед ними. Цей флот вилітає з Внуково-2 приблизно п’ять разів у місяць. Він бажає бути всюди: на промисловій виставці в Омську, з перевіркою у Карелії, на саміті в Астані, з державним візитом у Кореї.

Губернатори провінцій у численних часових поясах Росії, разом зі своїми мініолігархами і опухлими начальниками поліції, застосовують різні трюки, щоб обдурити його. Недавно їх присоромили в Суздалі за напівзгнилі халупи, фасади яких вони закрили брезентом із намальованими на ньому котеджами. Їх соромлять на заводах та у військових частинах, де вони ховають все, що зламане.

Обраний готель стає Кремлем: резервують і опечатують 200 номерів

Зарубіжні візити відбуваються інакше, адже спецслужби планують їх заздалегідь. За місяць до прибуття президента у те чи інше місто, туди прилітає спеціальна група, яка здійснює ретельну перевірку шикарного готелю, який займе його адміністрація. Наскільки безпечна ця кімната? Чи немає біологічного зараження у ванній кімнаті?

Частина прислуги з Ново-Огарьово прибуває на закордонну територію за тиждень до його приїзду. Обраний готель стає Кремлем. Резервують і опечатують 200 номерів. Є спеціальний ліфт, яким користується тільки президент.

Його номер опечатують, доступ туди закритий для всіх. Це робота групи спеціальної охорони. Готельну білизну і туалетні приналежності прибирають і замінюють на привезені з Росії спеціальним авіарейсом. Тим же рейсом прибувають російські кухарі, прибиральниці, офіціанти. Сигналять і паркуються вантажівки з двома тоннами російської їжі. Засоби гігієни, їжу та свіжі фрукти привозять у спеціальному знезаражувальному пакуванні з кремлівськими печатками. Усе це готують для того, щоби президент у цьому готелі переночував одну ніч.

Тим часом команда дипломатів і фахівці з охорони провадять зі стороною, яка його запросила, тривалі переговори з питань протоколу. Путіну не можна подавати молочні продукти, це застереження походить від російських спецслужб. Путіну ніхто не сміє пропонувати пригоститися, навіть якщо це глава держави або уряду країни, куди його запросили. У країнах із екзотичними кулінарними традиціями доводиться вести напружені переговори: Путін не може їсти іноземні продукти, на які не дали дозвіл спецслужби Кремля.

 

Серед переговірників панує невизначеність. А раптом президент не переносить лактозу? Однак, швидше за все, він просто боїться отруєння. За місцевими кухарями, якщо нема можливості готувати російським, спостерігатимуть агенти спецслужб та ціла команда дегустаторів. Під час закордонних банкетів Путін навіть не торкається пропонованої їжі.

Ось перекладач повідомляє, що літак президента здійснив посадку. Серед російського персоналу наростає хвилювання, напруження і невпевненість, адже прибув Сам.

Президент поводиться так, ніби він вилитий із бронзи. Схоже на те, він знає, що перед ним будь-хто опустить очі. Навколо нього панує тиша. Голоси оточуючих стихають у тональності, коли вони починають з ним розмовляти. Вони намагаються говорити якомога тихіше. Обличчя у них стають майже кам’яними. Вони дивляться вниз – напружені й насторожені.

Він не говорить з ними. Він не вважає за потрібне усміхатися. Він не хоче йти на прогулянку. Його постійно оточують 10 осіб. Наблизитися до нього можна на відстань не ближче, аніж на три метри, тому що простір ретельно охороняється. Йому постійно щось шепочуть помічники, його знімають оператори, навколо неодмінно стоять охоронці.

Російські урядовці й дипломати шепочуться в його присутності. Вони насторожені. Пожартувати з ним практично ніхто не насмілюється. Коли він входить у кімнату, розмови відразу стихають. Якось перекладач голосно промовляв: «Пані та панове зі складу делегації, ми повинні перейти в інший зал для підписання документу...» Як раптом якийсь міністр його непомітно штовхнув і прошепотів: «Заткнись, він уже тут».

У президента немає часу думати. Він переходить з однієї позолоченої кімнати в іншу з великою помпою у втомливій церемоніальній процесії, в якій лише мінімум політичного змісту. Підписання документів. Фотосесія. Прийом. Формальності, які захоплюють новачків у пантеоні його оточення, але дратують тих, хто в ньому давно. Президент практично не думає й не говорить від себе: промови йому пишуть заздалегідь, процедура продумується завчасно, переговори мають формальний характер.

Разом із ним прибувають міністри. Серед них дуже мало тих, хто може звертатися до нього безпосередньо, а ще менше тих, хто може в його присутності жартувати. Він не виявляє до них інтересу, а як тільки настає можливість, відходить у свої відокремлені апартаменти. Тому що цю протокольну суєту він уже бачив десятки разів.

фото: NYT

Міністри люблять наслідувати президента. Їм подобається імітувати його жести, зображати втому і пересиченість цим світом. Їм подобається робити вигляд, що вони зневажають сучасні побутові технології. Вони люблять наслідувати його інтонації та повторювати його саркастичні зауваження. Але у його відсутність, міністри відразу змінюються: можуть сміятися й пити до півночі. Обличчя у них стають одутлими, а самі вони – балакучими.

Великодержавні амбіції і страх

«Він є безпристрасним, наче його ніщо не зворушує, – говорить перекладач. –Він немов не зважає на те, що відбувається навколо нього. Він не звертає уваги на цих людей. Поводить себе начебто він дуже стомлений. Він так довго був іконою, що не звик до чужого проникнення в його особисте життя. Він живе у якійсь самоствореній ізоляції, немов у пастці. Коли знаходишся поруч із ним, то виникає відчуття, що він був би щасливий піти у відставку. Однак він знає, що може правити Росією тільки у феодальний спосіб. І якщо його політична сила ослабне, тоді все у країні розвалиться, а його відправлять за грати. Тоді Москва буде горіти так, як київський майдан».

 

Є придворні, які стверджують, що чули, як Путін розмовляє відверто. Один із них пригадав, що якось, одного теплого літнього вечора, президент почав відверто говорити про долю Росії. Він попросив тих, хто того вечора приїхав до нього в справах у Ново-Огарьово, назвати головних зрадників в історії Росії. Відповіді від присутніх чекати не став: найбільшими злочинцями він назвав слабаків – це Микола II та Михайло Горбачов – які жбурнули владу на землю та дозволили її взяти істерикам і безумцям. А далі Путін пообіцяв, що він ніколи так не поступить.

Довідка.

Бен Джуда – політолог і журналіст, член Європейської ради з питань міжнародних відносин, науковий співробітник організації «Ініціатива європейської стабільності», експерт із питань Росії та колишній кореспондент Reuters у Москві. Його творчий доробок опублікований у The Financial Times, The New York Times, Prospects, The Economist та інших виданнях.

ZIK.ua